第134篇 燕王喜臣栗腹

出处:战国策·燕策三

语言: 中文 English Español 日本語 한국어 Tiếng Việt ไทย Русский

📜 原文(文言文)

燕王喜臣栗腹,使于赵,还报曰:“赵王壮者皆死长平,其孤未壮,可伐也。”王召昌国君乐间问之。对曰:“赵,四达之国也,其民皆习于兵,不可与战。”王曰:“吾以倍攻之,可乎?”对曰:“不可。”王曰:“以三倍,可乎?”对曰:“不可。”王大怒。左右皆以为赵可伐,遽起六十万以攻赵。令栗腹以四十万攻鄗,使庆秦以二十万攻代。赵使廉颇以八万遇栗腹于鄗,使乐乘以五万遇庆秦于代。燕人大败。乐间入赵。燕王以书让之,且谢焉,而乐间亦遗燕王书曰:“臣闻之,智者不倍时而弃利,勇士不怯死而灭名,忠臣不先身而后君。今王以国事非臣,臣恐天下之士,闻之而不信也。臣闻之,比目之鱼,不相得则不能行,故古之称之者,以其合也。今臣与王,非有比目之鱼之合也,而欲以是相求,不亦难乎?臣闻之,骐骥之衰也,驽马先之;孟贲之倦也,女子胜之。夫驽马、女子,筋骨力尽,非贤于骐骥、孟贲也,何则?后起之借也。臣闻之,以三千里之燕,而欲敌千里之赵,其计固过矣。且臣闻之,明主不掩人之功,不蔽人之能。今臣之能,不若乐毅之明也,而王之信臣,不如信乐毅也。然则臣何敢以虚名求实任乎?臣闻之,善作者不必善成,善始者不必善终。昔者伍子胥说听乎阖闾,故吴王远迹至于郢;夫差弗是也,赐之属镂以死。故臣之去王也,非以负王也,将以正王之义也。王其图之。”

📖 白话文翻译

燕王喜任命栗腹為臣,遣其使於趙。栗腹歸而報曰:「趙之壯丁皆死於長平之役,其遺孤尚未長成,可伐也。」燕王召昌國君樂間而問之。樂間對曰:「趙者,四通之國也,其民習於兵,不可與戰。」燕王曰:「吾以倍兵攻之,可乎?」樂間對曰:「不可。」燕王曰:「以三倍之兵,可乎?」樂間對曰:「不可。」燕王大怒。左右皆以為趙可伐,燕王遂亟起兵六十萬以攻趙。命栗腹率四十萬眾攻鄗,遣慶秦率二十萬眾攻代。趙使廉頗以八萬人逆栗腹於鄗,使樂乘以五萬人逆慶秦於代。燕師大敗。樂間奔趙。燕王遺書責之,且謝焉,然樂間亦復書於燕王曰:「臣聞之,智者不違時而棄利,勇者不憚死而滅名,忠臣不先己而後君。今大王以國事歸罪於臣,臣恐天下之士,聞之而不信也。臣聞比目之魚,不偕行則不能游,故古人稱之,以其能相濟也。今臣與大王,無比目之契,而欲以此相責,不亦難乎?臣聞騏驥之衰也,駑馬可先之;孟賁之憊也,弱女可勝之。駑馬與弱女,非筋骨之盡也,亦非賢於騏驥與孟賁也,何則?彼乘其疲也。臣聞以三千里之燕,欲抗千里之趙,其計固謬矣。且臣聞之,明主不掩人之功,不蔽人之能。今臣之才,不及樂毅之明,而大王之信臣,亦不如樂毅之篤。若是,則臣安敢以虛名而求實用乎?臣聞善作者不必善成,善始者不必善終。昔伍子胥之說闔閭,故吳王能遠至於郢;夫差不然,賜屬鏤以死。故臣之去大王,非叛也,乃所以正大王之義也。惟大王察之。」

💡 商战启示录

Основной урок商战, розкритий у цьому розділі, полягає в тому, що керівник не повинен сліпо розширюватися, покладаючись лише на поверхневі дані, а тим більше — прислухатися лише до однієї думки, нехтуючи запереченнями ключових радників. Янь-ван Сі, покладаючись лише на слова Лі Фу про те, що «Чжао можна завоювати», не провівши глибокого аналізу реальної військової могутності Чжао (хоча Чжао й зазнало поразки під Чанпіном, там усе ще були такі видатні полководці, як Лянь По), і не оцінивши власну організаційну спроможність (недостатня координація шестисоттисячного війська), поспішно розпочав масштабний наступ, що зрештою призвело до нищівної поразки. У сучасному бізнесі подібні випадки трапляються повсюдно: наприклад, підприємство, побачивши, що конкурент потрапив у кризу (скажімо, через скандал із якістю продукції), помилково вважає, що ринок спорожнів, і агресивно нарощує виробничі потужності або розпочинає цінову війну, не проаналізувавши власний ланцюг постачання, фінансові потоки та стійкість бренду, — і в результаті потрапляє в ще глибшу прірву. Застереження Юе Цзяня про те, що «навіть подвійна перевага не дасть успіху, а потрійна — також», відображає бізнес-істину: «масштаб не дорівнює ефективності». Сліпе протистояння структурним перевагам (таким як добірні війська Чжао та бої на власній території) за допомогою нагромадження ресурсів часто дає зворотний ефект. Те, що Юе Цзянь зрештою покинув двір, слугує застереженням: якщо підприємство не здатне вміщувати інакодумців і не створює механізм раціонального прийняття рішень, воно втрачатиме ключових фахівців. Сучасним компаніям варто запроваджувати «механізм червоної команди» або незалежний відділ ризик-контролю, який проводив би контр-аргументацію щодо стратегічних рішень, аби уникнути стратегічних сліпих зон, породжених одноосібним рішенням першої особи. Водночас метафора Юе Цзяня про «удар у відповідь після виснаження супротивника» нагадує: у конкурентній боротьбі важливо вміти обирати момент — завдавати удару, коли суперник втомлений, а не йти в лоб, коли він ще сильний. Підсумовуючи, цей розділ повчає підприємців: перед ухваленням рішення потрібна багатовимірна перевірка, під час ухвалення — увага до професійних заперечень, а після — наявність механізму виправлення помилок. Інакше навіть найграндіозніший стратегічний задум може зруйнуватися через упертість.